Ярослав Барнич

Темна нічка гори вкрила, 

Полонину всю залила, 

А в ній постать сніжнобіла, – 

Гуцул Ксеню в ній пізнав. 

Він дивився в очі сині, 

Тихо спершись на соснині, 

І слова ніжні любові 

Він до неї промовляв: 

Гуцулко Ксеню, 

Я тобі на трембіті 

Лиш одній в цілім світі 

Розкажу про любов. 

Душа страждає, 

Звук трембіти лунає, 

Та що серце кохає, 

Бо гаряче, мов жар. 

Вже пройшло гаряче літо, 

Гуцул іншу любив скрито, 

А гуцулку чорнобриву 

Він в останню ніч прощав. 

В Черемоші грали хвилі, 

Сумували очі сині, 

Тільки вітер на соснині 

Сумну пісню вигравав: 

Гуцулко Ксеню, 

Я тобі на трембіті 

Лиш одній в цілім світі 

Розкажу про свій жаль. 

Душа страждає, 

Звук трембіти лунає, 

Та що серце кохає, 

Бо гаряче, мов жар.