В українській культурі пісні є не лише проявом художньої ідентичності, але й колективним голосом знань про соціальний устрій і зв’язок з природою, про давні ритуали та космологію з вплетенням почуттів, про переживання і позиції, які транслюють народну самосвідомість. Це інструмент нагадування та передачі історії, традицій та цінностей, до яких належить пам’ять про силу спільного спротиву крізь покоління. В часи війни та переселення пісні є потужною підтримкою в проживанні втрат та зміцненні стійкості, слугуючи містком зв’язку з домом. На наших зустрічах спів допомагав спільноті пропрацювати різні емоції, посилюючи як індивідуальний, так і колективний голос. Для багатьох мешкан_ок з мінімальною розмовною практикою українською це був також контакт із мовою, оскільки сам спів українською мовою є дією спротиву. Адже українська мова є одним з центральних культурних кодів, який Росія віками системно пригноблювала та інструменталізувала в колоніальній політиці та сьогоднішній війні проти України.